Сообщений в теме: 90

[Знiч]

я перехожу по Вашей ссылке а мне говорят, что объект не найден(((

[Adam]

А мне говорят, что все нормально и 11 человек уже воспользовались предложением. Дерзайте!

Прикрепленные изображения

• 

[Знiч]

Как оказалось, и там и там информация правильная, судя по Оспрейке знаки отличия сержантов носились на погонах и дублировались галунами вокруг рукавов (но судя по фотографиям отступления от регламента были обычным делом, знаки носили носили или на погонах или на рукавах)

"Листал" тут Оспрейку по австрийцас и нашел там рисунок австрийского офицера с турецким орденом Железного Полумесяца (Кажется) и в форме цвета хаки (?), не подскажите на каком фронте воевал австрийский экспедиционный корпус (или иное соединение) бок о бок с турками, если конечно такое было

[Adam]

Дык, сосбственно в этой "Оспрейке" и ответ: артиллерия и атоколонна были отправлены на Галлиполийский фронт: http://ah.milua.org/...rm/maa392/h.htm

[Знiч]

Огромное спасибо, а из этой Оспрейки у меня только рисунки, даже без подписей, так что не серчайте

[Adam]

Ха! Качайте с моего сайта! http://ah.milua.org/books.htm

Вот адрес первой: http://ah.milua.org/books/MAA392.rar
А вот второй: http://ah.milua.org/books/MAA397.pdf

Иллюстрации из них с переводом и комментариями:
- первой: http://ah.milua.org/...a392/maa392.htm
- второй: http://ah.milua.org/...a397/maa397.htm

[Знiч]

Большое спасибо за информацию, но боюсь что реконструировать турок будет просто не реально

[Adam]

Вливайтесь в "австро-венгры"! Это те же турки, только цивилизованные! ;)

[Знiч]

думаю, что реконструкция австрийцев будет более накладна в плане дресс-контроля (очень много знатоков сейчас появилось, покемоном назовут), а про турок никто ничего не знает (снаряжение и оружие в основном германское, судя по фото образцы униформы очень просты в изготовлении, единственная, пожалуй, проблема - бляха ремня), но и видеть их нигде не хотят, опять же потому, что ничего не знают

Я уже не говорю о реакции влиятельной армянской диаспоры, но чёрт!!! Безумно хочется заняться турками!

Сообщение отредактировал Знiч: 22 мая 2008 - 12:36

[austria]

Если можно ,вставлю несколько слов.Если действительно хочешь, то в перед, и не думай что кто то там скажет, просто постарайся ближе к действительности реконстр. сделать. Если не сделаешь то что хочешь, будет зудеть внутри, покоя не будет.

[Знiч]

Спасибо за поддержку, коллега, кровь из носу займусь турками, пусть не скоро и постепенно, но займусь

[Adam]

Вот, зацепили на форуме заммлер.ру похожую тему и там дали такую ссылку:

Турецький півмісяць над Золотою Липою

Кожен народ має свої міфи та стереотипи. Деякі з них не зовсім відповідають дійсності, однак міцно закарбовані в народній свідомості, постійно передаються з покоління в покоління.

Серед таких українських стереотипів чи не найпоширенішим є уявлення про “споконвічність” протистояння українців зі своїми мусульманськими сусідами, зокрема – турками.

Поза тим історія українсько-турецьких відносин складається не лише з ворожнечі, а й зі співпраці. Саме такою маловідомою ширшому загалові сторінкою минулого є участь турків у бойових діях Першої світової війни на території Галичини.

Спроби налагодити українсько-турецьку співпрацю почалися відразу після оголошення Першої світової. Восени 1914 р. до Стамбула прибули повноважні представники Головної Української Ради та Союзу Визволення України Л. Цегельський і С. Баран. Українці зустрілися з військовим міністром Енвер-пашею та іншими турецькими урядовцями. Аргументи, очевидно, виявилися переконливими, і невдовзі Туреччина виступила з офіційною декларацією в українському питанні. 24 листопада 1914 р. міністр внутрішніх справ Талаат-бей оприлюднив офіційну заяву, в якій, зокрема, було оголошено про намір Туреччини підтримати майбутню незалежну Українську державу. Вельми символічно: першою країною, яка заявила про те, що вітатиме появу на карті самостійної Української держави, стала Туреччина – країна, з котрою українців у минулому ділили ріки крові.

Під час переговорів у Стамбулі з’явилося декілька проектів спільної участі українців і турків у боротьбі з царською Росією. Існував план створення військового підрозділу з політичних емігрантів, який мав би разом із турками висадитися на Кубані або біля Одеси. Схожий підрозділ було створено під час Кримської війни, і він доволі успішно воював із царською армією на території придунайських князівств. Інша ідея полягала в тому, щоб за допомогою таємних емісарів підняти повстання на кораблях російського Чорноморського флоту, де більшість матросів були українцями. Повсталі кораблі мали перебазуватися до Стамбула та приєднатися там до турецької ескадри. Незважаючи на нереальність цих планів, відносини між турецьким урядом та українськими представниками залишалися добрими. Після проголошення УНР у Стамбулі акредитували українського посла М. Левицького.

Утім під час Першої світової війни українцям і туркам усе ж довелося посидіти в одних окопах. У січні 1916 року значним успіхом для турків завершилася Дарданелльська військова операція. З величезними втратами англо-французький десант мусив залишити Галліополійський півострів, звідки впродовж кількох попередніх місяців союзники намагалися захопити столицю Туреччини. Ця перемога дала змогу турецькому командуванню перегрупувати сили та вислати значні підкріплення на інші відтинки фронту.

Бажаючи продемонструвати солідарність зі своїми союзниками, Енвер-паша запропонував перекинути котрийсь із турецьких підрозділів у Європу на допомогу німцям або австрійцям. У червні 1916 р. між турецьким та австрійським генеральними штабами було досягнуто порозуміння, згідно з яким до Галичини мав виїхати 15-й корпус турецької армії, який добре зарекомендував себе під час боїв на Галліополійському півострові. Корпус складався з двох дивізій і налічував близько 40 тисяч солдатів та офіцерів. До його складу входило шість піхотних полків, два артполки, два ескадрони кавалерії, два кулеметні, саперний і зв’язковий підрозділи. Командувачем корпусу призначено популярного в армії генерала Севата Чобанлі.

Турки виїхали на Галицький фронт залізницею наприкінці липня 1916 р. Турецькі підрозділи отримали ділянку фронту вздовж річки Золота Липа на південний захід від Бережан. Оборону від Потутор до Божикова зайняла 19-та турецька дивізія, а далі, від Божикова до Лисої, – 20-та, штаб корпусу розмістився в Підвисокому. Організаційно турецькі частини підпорядковувалися штабу Південної армії Австро-Угорщини.

Турецькі підрозділи почали брати участь у боях уже з 19 серпня. Праве крило турків прикривала 55-та німецька дивізія з корпусу генерала Гофмана. А безпосередніми сусідами турків стали підрозділи Українських Січових Стрільців (УСС), які тримали оборону від Потутор до висоти Дикі Лани, де й починався власне турецький відтинок фронту.

Як згадували учасники тих подій, перші знайомства стрільців з турками зав’язалися під час земляних робіт на спорудженні лінії оборони на Диких Ланах. Для допомоги туркам відправили дві сотні 2-го куреня УСС. Цікаво, що українці та турки, всупереч складній історії стосунків між двома народами, відразу потоваришували. “Турецьке військо виявилося дуже хоробрим, а його старшини, виховані німцями, були культурними європейцями”, – згадував згодом стрілецький сотник
Б. Гнатевич.

Зорієнтувавшись, що замість австрійців фронт утримують турки, росіяни перекинули на цю ділянку підрозділи укомплектованої мусульманами 3-ї туркестанської дивізії. На думку царських стратегів, таке сусідство мало призвести до морального розкладу та дезертирства серед солдатів османських підрозділів. Однак турки трималися стійко та самі з часом розагітували своїх одновірців у російських шинелях. Траплялися випадки, коли російські мусульмани цілими групами переходили на бік турків.

Після тимчасового затишшя на початку вересня 1916-го росіяни поновили наступ на позиції Південної армії. Упродовж 2-6 вересня турки мусили щоденно відбивати по декілька російських атак, причому 6 вересня обидві турецькі дивізії мало не опинилися в оточенні. Після багатогодинного обстрілу порівняно вузенької ділянки фронту 16 вересня росіяни кинули в бій великі сили. Запеклий бій тривав 12 годин. Наприкінці дня туркам довелося залишити свої позиції на Диких Ланках і відійти в напрямку Посухова та Вільхівця. Причиною відступу було те, що в солдатів закінчилися набої, а оскільки весь корпус був озброєний трофейними російськими гвинтівками Мосіна, австрійські інтенданти нічим не змогли допомогти. Лише наступного дня туркам удалося поповнити боєзапас.

Увечері того ж дня, коли турки відійшли зі своїх позицій, почався загальний контрнаступ австрійської армії. Під час нього відзначилися українські стрільці, що в бою за Дикі Лани вперше використали нову для себе тактику наступу широкою трилінійною розстрільнею. Утративши заледве декількох осіб пораненими, січові стрільці відбили фільварок Милівку та позиції, які напередодні покинули турки. Ба більше, в нічному хаосі українці змогли оточити частину росіян і взяти майже 200 полонених.

17 вересня, бажаючи реабілітуватися за вчорашній відступ, турки кинули в бій усі свої підрозділи включно з тиловими службами та резервом. У наступі взяли участь навіть старші штабні офіцери та командири полків. Втрати з обох боків були велетенськими. Ні росіяни, ні турки не бажали поступатися, й у багатьох місцях доходило до жорстоких рукопашних боїв. Загалом менш ніж упродовж місяця турецький корпус втратив 95 офіцерів і майже 7000 солдатів. Після бою за Дикі Лани окремі полки довелося поповнювати німецькими й австрійськими солдатами. Запеклі бої тривали й у вересні та жовтні. 30 жовтня відбулася грандіозна рукопашна битва, під час якої в багнетну атаку ходило аж чотири турецькі полки. Через колосальні втрати особового складу в жовтні 1916 р. 20-ту турецьку дивізію довелося відвести в тил.

Нове затишшя на фронті встановилося лише в листопаді 1916 року. Турки порівняно спокійно перезимували в окопах над Золотою Липою, а після того, як у лютому 1917 р. в Росії відбулася революція, бої й зовсім припинилися. У середині квітня двоє російських татар-парламентаріїв принесли туркам письмову пропозицію про припинення вогню.

Тим часом суттєво погіршилося становище турецьких військ на Месопотамському фронті. Зважаючи на те, що активні бойові дії в Галичині припинилися, командування вирішило відкликати 15-й корпус на батьківщину. Турки почали виїжджати, й уже після того, як додому вирушила частина 19-ї дивізії, несподівано почався великий російський наступ, який згодом називали “наступом Керенського”. Тільки першого дня боїв на турецькі позиції впало майже 43 тисячі снарядів. Окрім того, перед початком атаки росіяни пустили на ворога отруйні гази. Незважаючи на це, турки витримали удар. Турецькі частини ще встигли взяти участь у загальному австро-німецькому наступі, який став відповіддю на “наступ Керенського”. Долаючи опір російської кавалерії барона Врангеля, турки дійшли майже до Збруча. А 22 серпня 1917 р. з Галичини виїхали останні турецькі підрозділи.

За час боїв у Галичині турки зарекомендували себе як стійкі та відважні солдати. Австро-німецьке командування неодноразово відзначало їх за відвагу, виявлену під час атак на багнети. Турецький корпус захопив у полон 12 російських офіцерів і 853 солдатів. Убитими на турецькій ділянці фронту росіяни втратили кільканадцять тисяч осіб. Турецькі втрати також були дуже великими. Багато поранених у бою турків померло в госпіталях Львова, Кракова та Відня. На австрійському військовому цвинтарі у Львові, який був розташований у північно-західному куті Личаківського кладовища, була навіть окрема мусульманська ділянка турецьких поховань. Турецькі могили – втім як і сам військовий цвинтар часів Першої світової війни, у 1948-1949 рр. знищила радянська влада. Нині на його місці Марсове поле, де поховано радянських солдатів. Більшість інших турецьких поховань у Галичині також знищено. Один із небагатьох уцілілих донині турецьких військових цвинтарів міститься біля села Лопушна Рогатинського району Івано-Франківської області.

http://gazeta.lvivpo...07/02/23/21836/

[Adam]

Зачем "закрыть"? Вдруг у кого-то новые данные появятся?

[Sibirien]

Адам, привет из Иркутска!
По туркам у турок выходила маленькая брошюрка - что-то вроде "униформа армии и флота 1876-1908", и впоследствии её репринтом выпустили в Европе, с английскими переводами к рисункам. Качество наипоганейшее, но хоть что-то... И ещё полевой формы там нет (особенно учитывая период). Я эту книжицу покупал, но вот когда до сканера доберусь - пообещать не могу. Но - сделаю, рано или поздно. Кстати, в книжице указана турецкая библиография - судя по всему, у них всё же имеются какие-то нормальные источники по собственной униформологии.
Дубровин

[Adam]

Sibirien
Спасибо! Да, я помню эту брошюрку, но у меня ее нет. Конечно, хотелось бы наконец-то иметь хотя бы в электронном виде. Спасибо!

Илья Кудряшов и мой товарищ в разное время были в военном музее в Стамбуле - по эпохе ПМВ практически ничего нет.

[Знiч]

Sibirien, когда отсканируете, то обязательно выложите, т.к. и по полевой и по парадной форме нет ничего

[Знiч]

В продолжение темы архивы фотографий турецких войск:
http://www.ole-nikol...n.com/fazil.htm - авиация;
http://www.turkishme...ls.htm#Hamidiye - медали (правда довоенные);
http://www.turkeyswar.com/ пока закрыт!!! .....
но хоть уже что-то

[Знiч]

Ну накнец открылся! Ура, ура, ура!!! Заходим, смотрим, дискутируем
http://www.turkeyswar.com/

[Собака132]

Salam aleikum va rahmat ullo. C удовольствием присоединюсь к реконструкции турок, благо чуть-чуть знаю язык.

Сообщение отредактировал Собака132: 29 сентября 2008 - 00:04

[Собака132]

Я, конечно, скорее араб. чем турок. но раз нигде не вижу арабов Турецкой импери, буду работать турецкую пехоту. Синий мундир сошью сам.

Сообщение отредактировал Собака132: 03 октября 2008 - 01:59